ХАВТУ́Р

ХАВТУ́Р, а, ч., ХАВТУ́РА, и, ж., заст. 1. Побори натурою, які брало духівництво. Максим таки як письменний, Було, помагає, І на клиросі дякові.. Й хавтури З школярами носить (Шевч., II, 1953, 55); Школярі з дяком співали псалми за хавтури (Укр. поети-романтики.., 1968, 566); // Милостиня, подаяння. 2. Хабар. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 8.

Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»

ХАВТУ́РА →← ХА́ВКНУТИ

T: 105