ХАБО́ТТЯ

ХАБО́ТТЯ, я, с., збірн., розм. Старі речі домашнього вжитку; мотлох, дрантя. Усе викрадено з скрині, усе забрато, осталась сама негодня [непотріб]: то дране, то погане,— саме хабоття (Сл. Гр.). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 7.

Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»

ХАБУ́З →← ХАБА́РНИЦЯ

T: 128