ВИ́ЗНАНИЙ

ВИ́ЗНАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́знати 1-3. На Україні є багато визнаних широкою громадськістю артистів, самодіяльних та професіональних читців, дикторів, лекторів (Мист., 2, 1966, 38); Андрій Горленко ще на японській війні був тяжко поранений і визнаний цілковитим інвалідом (Крот., Сини.., 1948, 22). 2. у знач. прикм. Який одержав загальне визнання, відомий всім або багатьом. Семен Ларивонович був учасник Вітчизняної війни, визнаний герой (Ю. Янов., І, 1958, 439); В числі передовиків змагання шахтарів ідуть старі досвідчені гірники, визнані майстри (Рад. Укр., 31.VIІІ 1958, 1). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 399.