ТУТУ́КАННЯ

ТУТУ́КАННЯ, я, с., розм. Дія за знач. туту́кати і звуки, утворювані цією дією. Вистукує свій дріб дятел.. Стурбована його тріскучим тутуканням, перелітає по вершинах молодих сосонок білка (Збан., Малин. дзвін, 1958, 96). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 330.