ТРОЩИ́ТИСЯ

ТРОЩИ́ТИСЯ, щиться, недок. 1. З шумом ламатися, розбиватися, руйнуватися. На очах гинув міст. Бронніков дивився, як трощиться, розвалюється на шматки остання дорога його бійців на той бік (Гончар, Таврія.., 1957, 572); Шторм невгавав, крига трощилася одна об одну (Ю. Янов., II, 1958, 191). 2. Пас. до трощи́ти. Я бачив, як ліси трощились у війну (Воронько, Тепло.., 1959, 66); Чути, як запекло рубались козаки з панами, як брязкали шаблі й трощилися голови (Довж., I, 1958, 264); Їсти — страх хочеться.. І з яким смаком трощиться їстівне! Аж за ушами лящить… (Коцюб., І, 1955, 459). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 287.