ТОЧНІ́СІНЬКО

ТОЧНІ́СІНЬКО, розм. Присл. до точні́сінький. — Та що ж то за дівчата красиві були, так і сказати не можна було! Таки точнісінько, як намальовані (Кв.-Осн., II, 1956, 309); [Марція:] У тому гурті я жінку вгледіла з таким волоссям, — але ж точнісінько! — як от у тебе (Л. Укр., III, 1952, 179); Хтось точнісінько передав панський голос. І знову регочуть люди (Стельмах, І, 1962, 561); Медунка зробила точнісінько так, як її навчили (Ів., Про бджілку.., 1949, 15); З усіх дворів дивились, як упертий світлячок [супутник], точнісінько в ті години й хвилини, що про них заздалегідь повідомляло радіо, з’явився й рухається просто через небо… (Гончар, Тронка, 1963, 105). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 217.