ТОРОХТІ́Й

ТОРОХТІ́Й, я́, ч., зневажл. Той, хто багато, безперестанку й швидко говорить; базіка, балакун. — Тітка цікава на язик, та й дядько добрий торохтій (Н.-Лев., III, 1956, 52); Я вже зараз не якийсь шибеник, лихотворець [лиходій],.. торохтій,.. а батькові-матері помічник, який може і на людей подивитися і себе показати (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 114). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 207.