ТИ́ННЯ

ТИ́ННЯ, я, с. Збірн. до тин. Наліталося по світі, Натомилось павутиння — Почіплялося на вітті, Пообсновувало тиння… (Вирган, В розп. літа, 1959, 115); В повітрі вже тепліло. Навкруги Вода сліпила очі, а під тинню Вже стежка протряхала (Мисик, Біля криниці, 1967, 120). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 114.