ТАБОРИ́ЩЕ

ТАБОРИ́ЩЕ, а, с. 1. Місце, де розташований або де був колись табір (у 1-3 знач.). [Гелен:] Підіть за браму — зник ахейський табор [табір], лиш кінь один стоїть на таборищі, — богам троянським в дар дали ахейці того коня (Л. Укр., II, 1951, 302); А над радгоспним степом тим часом звихрюється клубочком курява, мчить звідти вилиняла директорська «Побєда», підкочує, зупиняється перед таборищем каналобудівників (Гончар, Тронка, 1963, 79). 2. Збільш. до та́бір 1-3. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 10. — С. 11.