СУСІ́ДЧИН

СУСІ́ДЧИН, а, е. Прикм. до сусі́дка; належний сусідці. Прошу сусідчину дочку Марусю: — Піди, Марусю, піди, моя голубко, забери моє збіжжя (Мирний, І, 1954, 93); Однієї ночі не спиться матері. Чують — у сусідчиному садочку щось шепоче (Вовчок, І, 1955, 82). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 857.