ВЕРБО́ВИЙ

ВЕРБО́ВИЙ, а, е. Прикм. до верба́. Ген-ген понад тихим Дунаєм зеленою лавою простягся кучерявий гай вербовий (Коцюб., І, 1955, 137); Вона знає тут кожний куточок. Зберігся навіть і досі старий вербовий пеньок (Шиян, Вибр., 1947, 271); // Зробл. з верби. І грав би на сопілочці вербовій Тужливу ту мелодію без слів (Фр., XIII, 1954, 415); На камінних підвалинах стояло велике вербове корито (Ле, Хмельницький, І, 1957, 7). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 326.