СУ́БЧИК
СУ́БЧИК, а, ч., розм., рідко. Темна, підозріла особа; неприємний суб’єкт. — Що, субчику, впіймався? (Загреб., Спека, 1961, 92); — Знаємо, видали таких субчиків… Подумаєш, яке цабе?! (Кач., II, 1958, 31).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 818.
Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»
СУБ’Є́КТ →← СУБТРОПІ́ЧНИЙ