СТОРО́НО́НЬКА

СТОРО́НО́НЬКА, и, ж., нар.-поет. Пестл. до сторо́нка. — Із якої тебе, брате, Сторононьки ждати? (Укр. нар. пісні, 2, 1965, 23); Почали [дівчата] співать сумних пісень: як мати виряджала доньку в чужу сторононьку (Свидн., Люборацькі, 1955, 44); І просить він.. на могилі хай посадять червону калину, хай вона пригадує йому його милую та далекую сторононьку… (Коцюб., І, 1955, 182). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 738.