СТОВБУ́Н

СТОВБУ́Н, а́, ч. Високий горщик із прямими вінцями. Нате й мій стовбун, щоб і я там був (Номис, 1864, № 6437). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 719.