ВЕЛЕРЕЧИ́ВО
ВЕЛЕРЕЧИ́ВО, заст., ірон. Присл. до велеречи́вий. Велеречиво описував він єднання царя з "народом", який представляли волосні старшини та предводителі дворянства (Бурл., Напередодні, 1956, 267).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 317.
Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»
ВЕ́ЛЕТ →← ВЕЛЕРЕЧИ́ВИЙ