СПАДКОЄ́МНИЙ

СПАДКОЄ́МНИЙ, а, е. 1. Одержаний у спадщину. Своїх грунтів не збільшив [Варава]; синові залишив той самий спадкоємний хутір (Стельмах, І, 1962, 80). 2. Який від народження належить до певного соціального стану. Конституція встановлювала в Болгарії монархічний лад: главою держави проголошувався спадкоємний князь (Нова іст., 1957, 72); // Який належить до родини, що здавна займається певним ремеслом, якоюсь діяльністю, справою і т. ін. Григорій Григорович Андрусяк — спадкоємний лісовик. Народився в селищі Ясіня, батько був лісовиком (Літ. Укр., 31.VII 1962, 2). 3. Заснований на переході чого-небудь від одного до іншого; який переходить послідовно від одного до іншого. Партійний працівник повинен глибоко розуміти події, бачити не тільки нове, що народжується, а й його спадкоємний зв’язок з попереднім (Ком. Укр., 9, 1968, 57); Ставлення радянської науки до ідейної спадщини минулого визначається, як відомо, марксистським положенням про поступальний, спадкоємний характер усякого розвитку (Вітч., 8, 1968, 172). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 482.