СПІДТИ́ХАТИ́ХА

СПІДТИ́ХА-ТИ́ХА, присл., розм. Потай, нишком, крадькома. Ні, я не буду спочивати, Бо й ти приснишся. І [в] малий Райочок мій спідтиха-тиха Підкрадешся, наробиш лиха… (Шевч., II, 1963, 401); // Стиха, потихеньку. Спідтиха-тиха серце її щось недобре віщувало, боліло, нило… (Мирний, І, 1949, 398). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 524.