А́ЗБУКА

А́ЗБУКА, и, ж. 1. Сукупність літер якого-небудь письма, розміщених у встановленому порядку; алфавіт, абетка. І книжечок з кунштиками В Ромні накупила [княжна].. І азбуку по кунштиках Заходилась вчити (Шевч., II, 1953, 12); Славу дітям чукотським, що азбуки вчаться, співаю (Рильський, Наша сила, 1952, 113). 2. Книжка для початкового навчання грамоти; буквар. Як пройшов усю азбуку, — аж повеселішав: діло пішло спірніше (Мирний, II, 1954, 130). 3. перен. Основні, найпростіші положення, основи чого-небудь. Планіметрія й стереометрія — то лише початий, азбука математики (Фр., III, 1950, 36). ∆ А́збука Мо́рзе — система умовних знаків для передачі літер на телеграфному апараті. Він за п’ять хвилин збагнув цілу азбуку Морзе (Сам., II, 1958, 237); Но́тна а́збука — сукупність нотних знаків, які служать для зображення музичних звуків. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 24.

Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»

А́ЗБУЧНИЙ →← АЗБОЦЕМЕ́НТНИЙ

Смотреть что такое А́ЗБУКА в других словарях:

А́ЗБУКА

а́збука див. абе́тка. Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006.— С. 9.

T: 241