СО́БКАТИ

СО́БКАТИ, аю, аєш, недок. 1. Вигукувати «соб», повертаючи волів або коней ліворуч. Хто [з чумаків] на воликів собкав, хто покрикував на двох верблюдів та сумну віслючку, що плентала за валкою (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 25). 2. ким, перен., розм. Те саме, що помика́ти 1. — Відколи світ стоїть, так ведеться, що багатії, як хотять, так і собкають бідаками (Чорн., Визвол. земля, 1959, 33). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 432.