СКРИ́ПОЧКА

СКРИ́ПОЧКА, и, ж. Зменш.-пестл. до скри́пка. Йде козак вулицею, У скрипочку грає (Укр. нар. пісні, 1, 1964, 69); А скрипочка би не грала, якби не той смичок (Коломийки, 1969, 286); Ще малим хлопцем він зробив маленьку скрипочку й сам вивчився грати козачка (Н.-Лев., II, 1956, 172); Біляве дівча на панелі На скрипочці грає сумній (Мал., Звенигора, 1959, 216); * У порівн. Легка була [дівчинка], як скрипочка (Гончар, Таврія, 1952, 177). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 320.