СКРИ́ГНУТИ

СКРИ́ГНУТИ, ну, неш, док., розм. Однокр. до скри́гати. У хаті чути — скригнув стілець, і тінь ворухнулася на стелі (Головко, І, 1957, 172); Він так грюкнув хатніми дверима, так скригнув на порозі зубами, що.., здалося їй, аж миски підскочили й задзвонили на прилавку… (Кос., Новели, 1962, 156). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 318.