ЇДУ́ЧИЙ

ЇДУ́ЧИЙ, а, е, розм. Те саме, що їдки́й. — Газуй, не жалій! — гукнув Тарас трактористу, і за мить нам в обличчя вдарила хмара їдучого диму (Мур., Бук. повість, 1959, 305); Рідко торкає мене слабодуха Туга, їдуча, мов з вогнища дим (Бичко, Срібноліття, 1973, 226). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 11. — С. 687.