СЕМА́НТИКА

СЕМА́НТИКА, и, ж. 1. Значення мовних одиниць — окремих слів, фразеологізмів, складових частин слова тощо. Спільним у семантиці всіх дієслівних утворень є вираження динамічної ознаки у її стосунку до діяча і до об’єкта дії (Сучасна укр. літ. м.. І, 1969, 299); Семантика слова — річ нестала. Вона змінюється в часі, не кажучи вже про те, що відбувається зі словом при перенесенні його в іншу мову (Пит. перекл., 1957, 29). 2. Те саме, що семасіоло́гія. & Логі́чна сема́нтика — розділ математичної та формальної логіки, що вивчає взаємовідношення між виразами мови і позначуваними ними поняттями чи судженнями. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 120.