СІКА́Ч1

СІКА́Ч1, а́, ч. 1. Ручне знаряддя, яким січуть, рубають що-небудь. Вряди-годи чуємо, немовби хтось сікачами м’ясо на стільниці сік (Фр., II, 1950, 341); Патраючи щойно зарізаного білого гусака, сікачем зрубав [Петро] з тушки ліве крило (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 270); Павло.. зняв з комина сухого тютюнового бадилля і став дробити його сікачем у вербовому коритці (Тют., Вир, 1964, 133). 2. Машина, механізм для різання чого-небудь. Для ферм великої рогатої худоби створено й такі машини, як скирторіз, сікач силосу.. та багато інших (Рад. Укр., 10.XII 1960, 2); Торф’яний сікач. СІКА́Ч2, а́, ч. Дорослий самець кабана або морського котика (з іклами). Дикі кнури-одинці, що звуться ще за свої величезні страшні ікла сікачами, вигодовуються на справжнє страховидло, сильне та люте (Вишня, II, 1956, 158); На невеликій галявині паслись кабани. На моху ніжились поросята. Кабан-сікач підривав коріння величезного кедра (Рад. Укр., 5.I 1964, 4). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 9. — С. 217.