РЯТІВНИ́ЦЯ

РЯТІВНИ́ЦЯ, і, ж. Жін. до рятівни́к 1. [В’язень:] Одважна рятівнице, прости мені, що я так мало шани і дяки склав тобі (Л. Укр., II, 1951, 189); Радянська Армія — рятівниця поневолених народів Європи (Рад. літ-во, 11, 1949, 22). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 926.