РУМ’Я́НО1

РУМ’Я́НО1. Присл. до рум’я́ний 2. Панич зніяковів — і спалахнув рум’яно, Мов хмарка, що зорю зустріла раннім-рано (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 31); Сонце виблискує рум’яно. РУМ’ЯНО2 див. рум’я́на. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 909.