РУ́ДНИК

РУ́ДНИК, а, ч., заст. Рудокоп. Рудників.. всіх розігнали, халупи, в яких вони жили, зруйнували, рудню спалили (Іст. УРСР, І, 1953, 211); Рудники були чорні й блискучі від поту, наче вилиті з чавуну (Тулуб, Людолови, II, 1957, 315). РУДНИ́К, а, ч. Система підземних споруд для добування корисних копалин, а також гірничопромислове підприємство, що здійснює це добування. На рудниках впроваджено багато сучасних високопродуктивних машин і механізмів (Гірн. пром.., 1957, 12); Україна — республіка найбільших у світі шахт і рудників (Ком. Укр., 12, 1967, 15); Мідну руду з нового рудника повезли на балхаський завод (Донч., IV, 1957, 27). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 896.