РОГА́Ч

РОГА́Ч, а́, ч. 1. Довгий дерев’яний держак з двома металевими заокругленими ріжками на кінці, якими беруть і ставлять у піч або виймають з неї горщики, чавуни і т. ін. Вона полізла з рогачем у піч, засунула горщик, обгорнула жаром, накрила покришкою (Мирний, І, 1949, 318); Пані Палійова вже поралась коло печі з чавунами та рогачами, щоб нагодувати свого голодного, дорогого гостя (Морд., І, 1958, 217); Я вже навчилася рогачем витягати з печі й ставити назад горщики і глечики, — похвалилася Ніна (Коп., Земля.., 1957, 254); * У порівн. Присадкувата постать Шкапонда тримається на кривих, мов рогачі, ногах (Стельмах, І, 1962, 257). 2. Самець-олень або інший самець з рогами (у 1 знач.). Цілими годинами підглядає [Мирон], як прибігають пити тонконогі серни з малими.. серненятами і цапи-рогачі (Фр., IV, 1950, 329); За сітчастою огорожею Оброшинського зоопарку — біля кущів просторого вольєра гордовито походжає цеглясто-жовтий рогач [плямистий олень] (Наука.., 3, 1969, 18). 3. Жук, верхня щелепа якого має форму рога. А он кузьки лазять, стрибають коники, метелик в’ється понад стеблинами, повзуть мурахи, сонечка, рогачі, жучки різні — чорні, золоті, темно-зелені, руді… (Крот., Сини.., 1948, 26); Низько над землею метлялись між яблунями кажани, і десь угорі прогудів пізній жук-рогач (Донч., III, 1956, 62). 4. Палиця з розвилкою на кінці. При ручному підніманні і установленні дерев’яної опори застосовують рогачі.. Послідовним переміщенням рогачів від вершини до комля опору піднімають у вертикальне положення (Сіль. лінії електропередачі, 1956, 111). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 591.