РІШЕНЕ́ЦЬ

РІШЕНЕ́ЦЬ, нця́, ч., рідко. 1. Вирок суду, постанова, рішення якої-небудь організації, зборів і т. ін. Довгі хвилини-роки переживає Гнат, очікуючи, що скаже суд. Аж ось читають рішенець, і Гнат дізнається, що його засуджено на заслання в Сибір… (Коцюб., І, 1955, 76); Гронович — це соромляжий наймолодший хлопець із шостого класу.. Миттю витягли його на кін та й оголосили йому рішенець товариства (Крим., Вибр., 1965, 311); Прийняли ми рішенець — до посла таки звернутися, до радянського. Написали й ждемо, що то нам скажуть (М. Ол., Чуєш.., 1959, 14). 2. Те саме, що рі́шення 3. Нова доля снується Мишуні, не треба їй перешкоджати, нехай малий сам викує свій рішенець (Ю. Янов., II, 1954, 141); Не надійся, бо ніколи Не зміню я рішенця. Я діждусь мого Миколи (Перв., II, 1958, 257). Знахо́дити (знайти́) рішене́ць — вирішувати, як правильно діяти в певних обставинах. Стріне [Іван] трудність — тільки гляне, Вже й знайшов їй рішенець (Сам., I, 1958, 167). 3. перен., рідко. Те саме, що кіне́ць1 3. Тут тобі й рішенець! Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 581.