ПРЯ́НИЙ

ПРЯ́НИЙ, а, е. 1. У коренях, листках чи плодах якого містяться ароматичні або пекучого смаку речовини, що використовуються як прянощі (про рослини). Кріп вирощується і використовується населенням України як ароматична пряна трава (Укр. страви, 1957, 98); Кофе, як виявилося, було тільки загальною назвою вечері й її першим словом. Його змінила легка закуска з гостро приправлених, пряних овочів (Смолич, І, 1958, 64). 2. Пригот. або зробл. з використанням прянощів. Морських риб, які мають специфічний запах (тріску, пікшу,.. палтуса та ін.. варять у пряному відварі (Технол. пригот. їжі, 1957, 147); Оселедець пряного засолу. 3. Різкий, але приємний (про запах, смак і т. ін.). Смак коренів [любистку] пряний (Лікар. рослини.., 1958, 167); Коноплі аж сюди кидають пряний запах свій… (Хотк., І, 1966, 79); Розтираючи чоботом недокурка, я раптом відчув пряні пахощі дубової кори (Кол., На фронті.., 1959, 83); // Просякнутий різкими, але приємними запахами. Повітря було пряне від невідомих пахощів (Тулуб, Людолови, І, 1957, 286). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 370.