ПРУ́ТИК

ПРУ́ТИК, а, ч. 1. Зменш.-пестл. до прут. Той, що потопає, хапається за прутик, за стеблину (Фр., І, 1955, 80); Посередині росте біла лелія. Видко, що господиня за лелію дбає, — обполола чистенько, ще й прутиками обтикала для захисту (Л. Укр., III, 1952, 493); Гнат, насвистуючи, настьобуючи себе прутиком по халявах, пішов до корівника (Тют., Вир, 1964, 117); Завтра квітна неділя. Жменячиха послала Юрка в ліс нарізати прутиків розквітлої верби (Томч., Жменяки, 1964, 44); Стукали під її довгими пальцями, метаючись по сталевих прутиках, блискучі кісточки рахівниці (Шиян, Гроза.., 1956, 192); Кожну деталь виготовляють із заготовок того чи іншого виду: прутика, виливка, поковки (Метод. викл. фрез. спр., 1958, 23); Прут, прутик поля — вузька нивка (Фр., І, 1955, 431). 2. Вид мережки, що застосовується при підрублюванні рушників, скатертей і т. ін. Роздільним прутиком прикрашають рубці в жіночих сорочках, серветках, рушниках, скатертях тощо (Укр. нар. худ. вишив., 1958, 31); Ніхто краще за неї не гаптував у п’яльцях, ніхто рівніше не виводив прутика (Мирний, IV, 1955, 337). 3. розм. Спиця для в’язання; дротик. У Христі аж в очах миготіло, голова кругом ходила, дивлячись, як швидко пані мідяним прутиком хапала нитку, в’язала петелечку (Мирний, III, 1954, 157). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 363.