ПРОКЛІ́ТИКА

ПРОКЛІ́ТИКА, и, ж., спец. Ненаголошене слово, що стоїть перед наголошеним і утворює з ним одне фонетичне ціле. Слово, з належними до нього «проклітиками» та «енклітиками», в живому потоці мови входить, як відомо, до складу ритмічної групи (Курс сучасної укр. літ. мови, І, 1951, 152). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 201.