ПРОКА́ШЛЮВАТИ

ПРОКА́ШЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРОКА́ШЛЯТИ, яю, яєш, док. 1. неперех. Те саме, що прока́шлюватися. Коли прокашляв [Тихін], трохи помовчав, а потім сказав: — З ним балачка звісно яка (Головко, II, 1957, 36); * Образно. Довго свистить [годинник], шипить, прокашлює, як старий дід, і дзвонить два рази (Тют., Вир, 1964, 477). 2. перех. Відкашлювати (мокротиння, воду і т. ін.). 3. тільки док. Кашляти якийсь час. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 196.