ПРО́КИД

ПРО́КИД, у, ч., заст., поет. Дія за знач. проки́нутися, прокида́тися. День — не день, а тяжкий прокид серед ночі. Життя — домовина темна та німа (Граб., І, 1959, 122); Вона сьогодні нібито зо сну Прокинулась, та радості немає У прокиді (Рильський, Марина, 1944, 67); * У порівн. [Дієго:] Величний Схід! Мільйонів рух у сяйві легендарнім, Мов прокид для нового. Крізь туман Газетних байок раптом він у космос Ракету кида і дивує світ То подвигом, то думкою пророка (Мур., Ост. хмарина, 1959, 151). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 197.