ПРИСТЕРІГА́ТИ

ПРИСТЕРІГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИСТЕРЕГТИ́, ежу́, еже́ш, док., перех., розм. 1. Те саме, що підстеріга́ти. — Більш красти не будеш! — кричить пані. — Я тебе давненько пристерігаю, — аж от коли піймалась… (Вовчок, І, 1955, 136). 2. також без додатка. Наглядати за ким-, чим-небудь. [Левко:] У нас люди хороші! Такі хороші, такі хороші, що де їх і шукать таких. Хоч би тиждень гуляли — буде безпечно. Самі люди ще й пристережуть, щоб хто лихий не нагодився… (Вас., III, 1960, 416); — І куди, думаю, такого молодого взяли?.. Наберемося, думаю, з ним халепи, треба самому пристерегти, шкода юнака (Ле, Наливайко, 1957, 57). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 7. — С. 39.