ПОХНЮ́ПЛЕНО

ПОХНЮ́ПЛЕНО, присл., розм. Похнюпившись, з похнюпленою головою, зажурено. По боках [юрби] на конях козаки з голими шаблями, а в колі їх душ п’ятеро селян. Були без шапок, ішли похнюплено, важко тягнучи ноги (Головко, І, 1957, 110); Похнюплено вони сидять, зітхають, Витягують за кусенем роти (Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 52). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 453.