ПОСТАВНИ́К

ПОСТАВНИ́К, а́, ч. 1. церк. Великий церковний свічник; ставник. Двір [панський] палав. Горіли вже й стрункі тополі, гейби свічки на поставниках в церкві (Ірчан, II, 1958, 90). 2. заст. Велика свіча. Над о. Гервасієм вже правило аж чотири попи, всі в чорних ризах; в головах йому поставник горів (Свидн., Люборацькі, 1955, 77); Отець його підійшов напотемки к одній зовсім чорній стіні і засвітив дві грубії, давнії свічі, звані поставниками (Фр., VIII, 1952, 155). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 367.