ПОСПИХА́ТИ

ПОСПИХА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех., розм. Зіпхнути з чого-небудь усе або багато чогось, усіх або багатьох. Вони [тухольці] живо дрюками поспихали тих нещасних [монголів] у воду (Фр., VI, 1951, 133); Їй хотілось поспихати з човна небожів і позакидувати їх кудись в очерет (Н.-Лев., IV, 1956, 120). поспіва́Ти 1, а́ю, а́єш, док. Співати якийсь час. — Хазяїни були люди добрі, та не було мені вільного часу ні поспівать, ні потанцювати (Н.-Лев., II, 1956, 175); [Павло:] Що за неволя женитись рано? Оженився, тоді вже ні на вулицю, ні на вечорниці, ні поспівать тобі, ні пожартувать… (Кроп., II, 1958, 361); Молодь вийшла у сад погуляти, поспівати та пожартувати (Мак., Вибр., 1954, 240). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 355.