ПОСЛУ́ЖЛИВО

ПОСЛУ́ЖЛИВО. Присл. до послу́жливий. Наталка нечутною тінню ковзала по покоях, послужливо виконуючи найменше бажання господині (Добр., Очак. розмир, 1965, 201); Послужливо відкрив [Шаула] ворота, доки сотник сів на спочилого коня (Ле, Наливайко, 1957, 113); — Ти хто такий? — спитав Теодосій високого. — Той швидко-швидко залопотів, послужливо посміхаючись (Хижняк, Д. Галицький,1958, 121); * Образно. Малахоз стояв, дивився на місто, а пам’ять, ніби навмисне, виривала з минулого вечора якісь найболючіші шматки і послужливо показувала йому знову, ніби навмисне хотіла роз’ятрити криваву рану (Собко, Справа.., 1959, 297). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 343.