ПОСКАКА́ТИ

ПОСКАКА́ТИ, ачу́, а́чеш, док. 1. Почати скакати, стрибаючи, пересуватися в певному напрямі. Василина легко поскакала по камінні й вискочила на другий берег (Н.-Лев., II, 1956, 139); З шматком хліба у руках вистрибом поскакав він до Карпа, що сидів верхи на тину (Мирний, І, 1954, 244); [Терешко:] Глянь, який козарлюга!.. Усяка дівка тільки побаче [побачить] — козою за ним поскаче! (К.-Карий, III, 1961, 47); — Суліман, Суліман! — підбігла до нього Слава і, почепившись за плече, поскакала поруч з ним на одній нозі (Вільде, Сестри.., 1958, 400); // Побігти навскач (перев. про коней). Кінь неначе постеріг, що страшна небезпечна хвиля вже минула, і.. поскакав тихіше (Н.-Лев., VII, 1966, 180); Спершу поволі, а потім, відійшовши кілька кроків від бойовища, обернувся [лось] і чимдуж поскакав у ліс (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 54); // Почати рухатися в якомусь напрямі, раз у раз ударяючись об землю та пружно відскакуючи від неї (про предмети). Тимко встав і, розмахнувшись, шпурнув кирку. Вона металево бренькнула і, .. підплигуючи по льоду, поскакала мало не до середини Дону (Тют., Вир, 1964, 484); * Образно. Весілля, а вона матір’ю. Це ж всі молоді боярині заздритимуть. А що одягти? Враз думка її поскакала вбік, і вона охопила лоб рукою (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 144). 2. Навскоки, галопом поїхати верхи на коні (про вершника). Куди Яр-Тур не поскаче, Золотим шоломом посвічуючи, — Купою на купі Поганськії трупи (Мирний, V, 1955, 266); На вороному коні, важко розсікаючи пругке повітря, назустріч вершникам поскакав начдив Пархоменко (Панч, Вибр., 1947, 386). 3. Скакати якийсь час. Пташка часом поскаче в галузках, потрусить хвостом (Коцюб., II, 1955, 414); [Меценат:] Нехай тим часом тут поскачуть міми, а потім ті єгиптянки «безкості», що то показують з мечами штуки (Л. Укр., III, 1952, 447); // розм. Потанцювати. Нащо мені музики — в мене свої язики: я заграю, поскачу і нікому не плачу (Номис, 1864, № 12542); [Іван:] Молоде дівча — йому не диво: раз пожуриться, удруге поскаче — се вже так заведено (Вас., III, 1960, 38); // коло кого, розм. Докласти зусиль, умовляючи кого-небудь виконати якесь прохання, зробити щось; добре попросити. — Не бійсь, поскачуть коло мене, Поки візьму я в рот хоч страву, хоть печене! (Г.-Арт., Байки.., 1958, 54). ◊ Ти в ме́не ще поска́чеш; Поска́чеш у ме́не цига́нської халя́ндри — уживається як погроза, нахваляння завдати прикрості кому-небудь за щось. — Тепер ти, голубчику шибенної вдачі, потанцюєш і поскачеш у мене циганської халяндри, — звертався [Плачинда] в думках до Романа (Стельмах, І, 1962, 462). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 331.