ПОРЯ́ДНО

ПОРЯ́ДНО. 1. Присл. до поря́дний 1 1-3. Дівчина, сестра Ренати, не дуже молода, порядно вбрана (Л. Укр., II, 1951, 480); «Начальство» йшло після доброго сніданку, не поспішаючи, тримаючи в руках важкий портфель, що порядно розпух від різних «ділових» паперів (Шиян, Баланда, 1957, 146); // у знач. присудк. сл. Досить багато, чимало. [Батура:] Я познайомився з колгоспною бухгалтерією. Трудоднів у кожного колгоспника порядно… (Корн., II, 1955, 238). 2. присл. Добре, як слід. Треба взятися [за діло] порядно (Фр., І, 1955, 312); // У належній послідовності; по порядку. Нене, говори порядно: хто ти і кого ти звеш Левком? (Сл. Гр.). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 302.