ПОРОХНЯ́ВИЙ

ПОРОХНЯ́ВИЙ, діал. ПОРОХНА́ВИЙ, а, е. 1. Який став трухлим, перетворився на труху. Смерека була дуже стара і наскрізь порохнява (Фр., VI, 1951, 17); Спатимеш не під ковдрою.., а в домовині порохнявій, тісній (Тесл., З книги життя, 1918, 213); * Образно. — Я старий, порохнявий увесь, як та дуплава верба (Ірчан, II, 1958, 242); // Який згнив усередині. Порохнавий зуб (Сл. Гр.). 2. рідко. Покритий порохом, курявою. Порохняві, стомлені гості не встигли ще й покупатися в морі (Ю. Янов., IV, 1959, 39). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 286.