ВІДМІ́ННИЦЯ
ВІДМІ́ННИЦЯ, і, ж. Жін. до відмі́нник. Десятирічку вона скінчила посередньо, хоч були роки, коли від початку й до кінця йшла відмінницею (Дмит., Розлука, 1957, 14).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 1. — С. 606.
Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»
ВІДМІ́ННО →← ВІДМІ́ННИК