ПОПСО́ВАНИЙ

ПОПСО́ВАНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до попсува́ти. З-під рудої, вкрай попсованої сонцем та негодою смушевої шапки визирало довгобразе, жовте, покраяне не частими, але глибокими зморшками обличчя (Л. Янов., І, 1959, 301); Ярослав звелів вислати частину людей для направи волоків, попсованих за зиму й весну (Загреб., Диво, 1968, 397); Зубила справді були вщент попсовані першим ударом молота (Баш, Вибр., 1948, 13); Щоки вже здрябліли й обвисли. Колись бездоганний овал їх був непоправно попсований (Вільде, Сестри.., 1958, 125); Настрій товариства був рішуче попсований (Фр., VI, 1951, 217); Це була натура добра зроду, але зовсім попсована фамільними традиціями панства (Н.-Лев., II, 1956, 39); // попсо́вано, безос. присудк. сл. [Горніг:] Поруччя на сходах поламано, підлоги позривано.., геть все подерто, попсовано, порізано, порозкидано, потоптано, порубано — вкрай сплюндровано! (Л. Укр., IV, 1954, 247); Поштар схопився за велосипед. На щастя, його не було попсовано (Донч., VI, 1957, 55). 2. у знач. прикм. Який зіпсувався, став непридатним для використання, вжитку. — Продав мені попсовані [дзигарі]: показує два, а б’є тринадцять (Коцюб., І, 1955, 302); Сміявся Курочка попсованими зубами (Донч., Зоряна фортеця, 1933, 85). 3. у знач. прикм. Який змінився на гірше, погіршав. Попсовані стосунки. 4. у знач. прикм. Який засвоїв погані звички, нахили, розбестився (про багатьох). Попсовані діти. Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 238.