ПОПРОСТЯГА́ТИСЯ

ПОПРОСТЯГА́ТИСЯ, а́ємося, а́єтеся, док. 1. Простягтися (про віти, гілки і т. ін.). Яких там між ними не було дерев, кущів: на іншім попростягались такі листи, що під одні три чоловіка сховаються од дощу, а на других такі дрібненькі, як пшеничні зернятка (Стор., І, 1957, 366); // Зайняти собою великий простір, розташуватися на великій площі (про ліси, луки, селища і т. ін.). 2. розм. Лягти або впасти, витягнувшись на весь свій зріст, розпластатися (про всіх або багатьох). Потомлені козаки попростягались на долівці (Стор., І, 1957, 391). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 236.