ПОВНОГОЛО́СО

ПОВНОГОЛО́СО. Присл. до повноголо́сий. Жива народна мова має кілька дуже простих способів до уникання збігу багатьох шелестівок, і через те слова єднаються плавко.. Мова бринить повноголосо й музикально (Сам., II, 1958, 366); Найменший шерхіт, луск гіллячки, шум пташиного крила, цокання копит — все резонувалось тут [у лісі] надзвичайно лунко, чисто, повноголосо (Гончар, III, 1959, 91). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 6. — С. 685.