ОСТОВПІ́ННЯ

ОСТОВПІ́ННЯ, я, с. Стан за знач. остовпі́ти. Якусь мить він стояв у німому остовпінні, вхопившись рукою за щоку (Кол., Терен.., 1959, 23); Після перших секунд остовпіння Микоша аж тепер зрозумів, що сталося (Полт., Дит. Гоголя, 1954, 284). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 787.