ОДНОМО́ВЕЦЬ

ОДНОМО́ВЕЦЬ, вця, ч., рідко. Той, хто розмовляє тією самою мовою, що й інший. Від всесильних громів захитається світ, І гуцулу навіки подасть з-за Карпат Руку дружби його одномовець і брат (Забашта, Вибр., 1958, 203). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 5. — С. 636.