МЕРТВЕ́ЦЬКИЙ

МЕРТВЕ́ЦЬКИЙ, а, е. 1. Такий, як у мерця; власт. мерцеві. Світло ліхтарні, яку держав [Спориш] у руці, падало скісно на його лице та надавало йому страшенний, мертвецький вираз (Фр., II, 1950, 279); Господиня побачила у вікно щось таке, від чого її хороше, з легким рум’янцем обличчя взялося мертвецькою блідістю (Д. Бедзик, Плем’я.., 1958, 62); — Ви розумієте мене? — нахилився я до нього [хворого]. І мертвецькі очі раптово поширились, здавалось, загорілись, забились в них останки життя (Ірчан, II, 1958, 175). ◊ Мертве́цький сон — міцний, непробудний сон. Лушня надвечір знемігся та, завалившись на солому в стодолі, захріп мертвецьким сном (Мирний, II, 1954, 238); * Образно. Постелила [берізка] свій лист кругом себе по землі, а сама заціпеніла на довгий мертвецький сон зимовий (Март., Тв., 1954, 461). 2. перен., рідко. Позбавлений ознак життя. Серед загальної мертвецької тиші заляканих дітей почулося з кута з остатньої лавки голосне хлипання (Фр., IV, 1950, 237). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 679.