МАНЛИ́ВО
МАНЛИ́ВО. Присл. до манли́вий. Щовечора зірки в далекому просторі манливо миготять, хвилюючи серця (Тер., Ужинок, 1946, 25); Відразу по той бік шляху білів нагрітий на сонці пісок і манливо поблискувала річка (Хор., Ковила, 1960, 36).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 4. — С. 623.
Смотреть больше слов в «Словнику української мови в 11 томах»
МА́ННА →← МАНЛИ́ВИЙ